В цьому будинку жив і працював видатний педагог і просвітник ХІХ сторіччя барон Микола Олександрович Корф. Після смерті барона восени 1883 року Катеринославське губернське земське зібрання вирішило створити школу його пам’яті. З доповіді Повітової Управи Земському Зібранню: «В Мариупольском уезде есть готовое место для этой школы-памятника: село Нескучное, родное село Николая Александровича, имеющее 627 душ населения обоего пола, следовательно, 93 детей школьного возраста».

Для будівлі школи дочка Корфа – Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби. Володимир Іванович замовив план будівлі. 16 червня 1895 Немирович-Данченко пише: «У нас есть маленькая теплая радость – на усадебной земле, при въезде к нам, строится школа имени покойного отца Кати. Уже возводятся стены, ведутся переговоры о разных подробностях, доставляющие приятные минуты. Школа к осени будет уже в деле».

25-го листопада 1895 року (в день смерті Миколи Олександровича) відбулося відкриття школи пам’яті Корфа. Серед почесних гостей були присутні: Володимир Іванович та Катерина Миколаївна Немировичи-Данченки. Мрія Миколи Олександровича про школу у рідному селі здійснилася лише за 12 років після його смерті.

Школа була збудована з паленої цегли на кам'яному фундаменті і вкрита цинком. Це був тоді, напевно, єдиний кам'яний будинок у селі. Школа мала дві просторі класні кімнати, а також двокімнатну квартиру для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі подарували школі, незабаром посадили фруктовий сад і влаштували шкільний город.

З 1895 року і до початку 20-х Нескучненська школа іменувалася - «Школа ревнителя народного образования барона Н. А. Корфа». Ім'я Корфа знов було повернуто школі майже за сторіччя - 7 липня 2016 року.

Старша донька барона Корфа, Катерина Миколаївна з 1 січня 1896 року стала попечителькою Нескучненської школи, підтримувала її матеріально, поповнювала фонди учнівської бібліотеки. За вклад в розвиток народної освіти вона була нагороджена срібною нагрудною медаллю на Олександрівській стрічці ”За усердие”.

У 1896-97 навчальному році у Нескучненській школі здобували знання 52 учні. 44 в першому класі і 8 - у другому. Серед них взагалі не було дівчат. Батьки вважали, що це їм ні до чого. Однак, роз'яснювальна робота дала свої результати. У 1905 році зі 102 учнів було вже 44 дівчинки.

Першим (і єдиним протягом 10 років) учителем Нескучненської школи був Євстафій Іларіонович Сидоров. Величезний чоловік з маленькою рудою борідкою та пишною шевелюрою. В нашій школі він працював з дня її відкриття аж до своєї трагічної загибелі 18-го листопада 1918 року. В той день в клас, де вчитель вів урок, увійшли двоє чоловіків із сусідньої Времівки та сказали «ти підеш з нами». Вчителя вивели до річки, довго мучили, а ввечері передали дружині, щоб забрала його - вже мертвого, Сидорову було близько 50 років. Майже половину свого життя він віддав Нескучному.

У 1917 році земство заговорило про можливість надання Нескучненській школі статусу сільської гімназії. Як писала в своїй доповіді Маріупольська повітова управа, в садибі є ідеальні природні умови для влаштування гімназії, але будівель садиби недостатньо, щоб можна було зробити це в найближчий навчальний рік. Однак, революція і громадянська війна унеможливили реалізацію цієї ідеї.