(У творі  розповідається, як восени з Донбасу приїздить молодша донька хутірського крамаря Степана Безверхого Катря, щоб сповістити про своє заміжжя. У селі женихів нема, а Катрі пішов третій десяток — то ж батьки мусять оддавати її заміж.)-                 Який сюжет твору?  (Сюжет твору — підготовка до весілля і його опис. Оповідь ведеться у звичній для стилю Тютюнника манері: неспішно, з детальними побутовими подробицями, які часто мають глибокий підтекст, додають важливої позасюжетної інформації. Так про Катеринину вагітність дізнаємося з її втомленості, «недівочої печалі в очах», «білого просторого плаття, що приховувало стан».    У центрі оповідання — доля Катрі, її родини.)-        Чому приїжджі так зневажливо ставляться до селян, називаючи їх хохлами?-        Які важливі та актуальні проблеми сьогодення порушує Григір Тютюнник?  (Найболючіша проблема — стан українського села. З Катрями, які від'їжджають на Донбаси, лишаючи вдома старіючих батьків, село руйнується, відмирають віковічні традиції народу, на які він міг би опертись у своєму відродженні. З цим болючим, складним, суперечливим і водночас неминучим процесом міграції нівелюються, вихолощуються людські душі, вони наче міліють.
Згадаймо опис Катриного весілля, той момент, коли гості починають співати. Навіть наречена забуває про свій стан непевності й тривоги. Молодий, який спочатку не викликав симпатії, посміхається — «виявилося, що сміх у нього тихий, м’який, як у захопленого хлопчака». Під час ритуального співу давньої української пісні всі присутні мовби перероджуються, повертають істинне своє єство: «Здавалося, не десятки людей співали ту пісню, а одна многогласа душа... Ще вчора Олексій Цурка тинявся в селі біля клубу п'яненький, шукаючи собі «ворога», щоб одвести душу... Ще недавно Параска Жмуркова з піною на губах гризлася з сусідкою Ялосоветою Кравченчихою за межу, як орали на зиму... А сьогодні всі вони плечима до пліч сиділи за столами й співали пісню, знану ще з дитинства, і були схожі на слухняних і поштивих дітей одних батька-матері. Вони то були — і не вони».      Важливий зміст приховано за цими рядками. В них тривога автора за долю свого народу, який так невміло живе на своїй «не своїй землі», підрубує свої корені. В них — його мрія об'єднати всіх та спрямувати на праведний шлях і болюча реальність, від якої нікуди подітися.  У творі постійно відбувається змагання між тим, як має бути, і тим, що є. Це, власне, протиріччя між старим і новим.)-        Мінорна чи мажорна нота звучить на сторінках твору? Підтвердіть свої слова текстом.(На всіх сторінках звучить мінорна нота: Катря постає перед нами сполоханим, загнаним у сіті звірятком, навіть не може виплакатися перед батьками, повідати їм найпотаємніше: сором і страх заполонює всі інші почуття;  весілля завершується від'їздом молодих, їхніми квапливими зборами; з першим осіннім снігом  всім стає холодно, незатишно, в душах з'являється якась непояснима пустка. Степаниха «заходиться плачем», Степан «згорблено йде до погрібника», а Катря з віконця машини дивиться і дивиться на рідне село, «а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли». Вся ця невідомість попереду лякає, людина почувається самотньою та беззахисною, хоч сама обирає собі такий шлях.- Назвіть українські символи – обереги, які ви знаєте. - Назвіть художні деталі із оповідання «Оддавали Катрю».. Яку роль вони відіграють у творі?     ( Художні деталі: телевізор, килим, хустка. Деталь,  на яку варто звернути увагу - це стара, ще бабина картата хустка, зберігалася на дні скрині «...як найдорожчий скарб, що кожної осені перекладався горіховим листям від молі та задля пахощів...».       Катря інстинктивно відчуває, що захистити її від суворих реалій міського життя може лише любов рідних людей. Символом цієї любові, цього оберегу Катриної душі в оповіданні і є старенька бабусина хустка, в яку дівчина вмотується, немов у кокон, бажаючи захиститися, відгородитися від чужого ока. А може, Катря витягла зі скрині хустку, аби зігріти своє дитя, що носила під серцем, душевним теплом її предків?  Але чи візьме її вона з собою в далеку дорогу, в чужі їй світи — тобто чи ж збереже пам'ять, чи не відречеться від себе у «зросійщеному» Донбасівському краї, соромлячись не лише своєї рідної мови, а й тієї пісні, яка здатна підняти на свої крила високо-високо?      На ці питання Григір Тютюнник відповіді не дав. І нам лише залишається сподіватися, що останній Катрин сумний погляд на рідну домівку — запорука того, що ця жінка все ж таки залишається українкою...) Духовні цінності рідного народу — найсвятіше, що є у людини.  Григір Тютюнник намагається довести, що духовні цінності рідного народу — найсвятіше, що є у людини. І на доказ цього автор до найменшої деталі змальовує Катрине весілля.Сполохана наречена забуває про свій страх перед майбутнім, коли чує рідну пісню. Ці чарівні звуки зйімають у нареченого маску зверхності й пихатості і виявляється, що «... сміх у нього тихий, м'який...» Під час виконання української пісні «здавалося, не десятки людей співало..., а одна многогласна душа». В цих рядках — мрія письменника об'єднати український народ, адже сила — в громаді.
Отже, автор спостерігає з сумом і страхом за приходом нового життя з радянськими порядками, що руйнують всі споконвічні традиції українського села. Але у кожної людини є найголовніше — вибір, від якого залежатиме майбутнє рідної країни.
Про Григора Михайловича і його твори написано вже багато до­сліджень, та, мабуть, ще нікому не вдалося розгадати Тютюнників феномен: як на кількох сторінках вмістити думки та образи цілого роману, як у краплині відобразити світ.   3. Запиши письмово аналіз твору, надішли вчителю на пошту